Читати книгу - "Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України"

…населення Полісся – поліщуки – відомі з XIV ст., але під дещо іншими назвами – полісяни, підлісяни, а сучасна назва з’явилася в XV ст.? Спочатку вона означала спільноту близьких народів: українців, білорусів та литовців, які жили у Великому князівстві Литовському.

Волинь – край на північному заході сучасної України, розташований між Поділлям на півдні та Поліссям на півночі, Західним Бугом на заході і верхнім Тетеревом та верхів’ями Ужа на сході. Волинь охоплює землі сучасних Волинської та Рівненської областей, західну частину Житомирської та північну частину Тернопільської й Хмельницької областей. У ширшому розумінні до Волині можна віднести південну частину Берестейської області Білорусі й східну частину Люблінського воєводства Польщі.

Назва Волинь уперше з’явилась у літописі під 1077 р. Дехто з істориків вважає, що ця назва походить від назви міста Велинь (або Волинь), про яке згадують давні літописи. Це місто розташовувалося більш як за 20 кілометрів на захід від сучасного Володимира-Волинського, поблизу гирла річки Гучви, яка впадає в Західний Буг.

У VII–IX ст. Волинь населяли східнослов’янські племена: дуліби, бужани й волиняни. Арабський історик, географ і мандрівник Аль Масуді (Х ст.), згадує у своїй «Книзі повідомлень і знань» народ валінана. Волинянами (дулібами) називали племена, які жили у верхів’ях Західного Бугу й Прип’яті. У Х ст. на Волині виникли міста Буськ, Луцьк, Червен, Белз, а згодом – Холм, Кременець, Житомир тощо. Наприкінці Х ст. Волинь увійшла до складу Київської Русі, а 988 р. князь Володимир Святославич передав її у володіння своєму синові Всеволоду. За князювання Всеволода було засновано місто Володимир-Волинський.

…місто Луцьк стало центром Волинської землі ще у ХІІ ст.? У той час для захисту від київських князів, які прагнули заволодіти Волинською землею, на її східних кордонах будували багато міст і фортець. Із кінця 50-х років ХХІІ ст. на території Волинської землі утворилося Волинське (або Володимирське) князівство. 1199 р. до нього приєдналося Галицьке князівство, і утворилося сильне Галицько-Волинське князівство.

Поділля в історичних документах згадано під різними назвами: Подолля, Подолле, Подол. Починаючи з XIII ст. так іменували нижню частину Галицько-Волинського князівства. А до XIII ст. ця територія була відома під назвами Русь Нижча та Русь Дольна. Як самостійну землю Поділля згадують у літописах від XIV ст.

…протягом століть найменування земля Подільська неодноразово змінювалося, зберігаючи, однак, поняття Подол, що позначало низинні землі між Південним Бугом і Дністром? У 1434 р. Поділля втратило незалежність і цілісність: Подільське воєводство увійшло до складу Польщі, Брацлавське – до складу Великого князівства Литовського. Після першого поділу Польщі Подільське та Брацлавське воєводства відійшли до Росії, перетворившись на області, згодом – намісництва, а з 1796 р. – на Волинську та Подільську губернії.

На території Подільської губернії 1932 р. утворилася Вінницька область УРСР, яку 1937 р. було перейменовано на Кам’янець-Подільську, а з 1954 р. – на Хмельницьку. Західні землі Поділля увійшли до складу Польщі і лише 1939 р. були приєднані до УРСР як Тернопільська область.

Подільська етнічна культура не є однорідною. Це пов’язано передусім із постійними змінами кордонів регіону. Ті землі, які весь час залишалися в складі Поділля, стали осередком власне подільської культури. Землі, що входили до складу Подільського краю лише протягом певного часу, стали перехідними до волинської, карпатської, буковинської, наддніпрянської культур.

Зараз Поділля охоплює Вінницьку, Хмельницьку (окрім північних районів) та східну частину Тернопільської області, північні райони Одеської, а також невеликі прилеглі території Житомирської, Черкаської, Кіровоградської областей. До Подільського регіону належать і землі північної частини придністровської Молдавської Республіки.

Галичина – регіон Західної України, що сформувався на території не лише власне Галицької землі, а й Чермних (червоних – де виробляли красильні трави і червець) земель. 981 р. Галичину підкорив Володимир Святославич.

«Серцем» Галичини були землі карпатських хорватів і північно-західні окраїни тиверських земель, а також почасти землі уличів і тиверців у Нижній Наддністрянщині та в Нижньому Подунав’ї.

Назва «Галичина» походить від назви міста Галич – столиці Галицько-Волинського князівства. Назву міста пов’язують і з українським словом галка, адже саме цей птах був зображений на його гербі, і з грецьким словом гальс («сіль»). Дехто з дослідників вважає можливим походження назви від польського слова гала («гора»), інші виводять її від слов’янського галиця («змія»).

У XII ст. Галицько-Волинське князівство досягло найбільшого розквіту, було сильним конкурентом Київській Русі й могутнім щитом проти Польщі та Угорщини. За Ярослава Осмомисла територія князівства простягалася від Сяну до Пруту і Дністра.

Однак уже на початку XIII ст. через князівські усобиці Галичина втратила могутність, потрапила в залежність від Угорщини, а з 1387 р. – від Польщі. Унаслідок цього галицькі землі надовго були відірвані від інших українських територій, перебували під владою Польщі як Руське воєводство.